«Люди з інвалідністю мають бути абсолютно повноправними учасниками будь-яких процесів, і fashion процесу зокрема».
Вже завтра стартує новий сезон Ukrainian Fashion Week — Season No Season. Напередодні цієї події ми вирішили поговорити з генеральним продюсером UFW — Володимир Нечипорук, аби дізнатись досвід залучення людей з інвалідністю в українські тижні моди.
Тема інклюзивності цікавила мене давно, з 90-х років минулого тисячоліття, коли я вперше потрапив у США. Тоді я побачив панянку-поліцейську на візку, яка була у формі з наручниками, пістолетами та усіма атрибутами поліцейських. Це мене дуже вразило, бо на той момент був сильний стереотип, що люди з інвалідністю – це «інваліди», яким важко, неможливо і вони взагалі прозібають на хліб і воду, не кажучи про якісь реалізації. Потім з’явився Параолімпійський рух, яким я захоплювався заочно. А в 2011 році познайомився вже ближче з параолімпійським українським комітетом, спортсменами і якось воно зачепило, що ми передружились з великою купою людей з інвалідністю. З багатьма дружимо і співпрацюємо протягом останніх 9 років.
Я вважаю себе людиною європейських цінностей. Я мрію жити в європейській цивілізованій Україні. Демократія, свобода вибору, інклюзивність – поняття одного ґатунку і я намагаюсь їх, як можу, розвинути.
Там було дві складові: волонтери та гості, які могли просто прийти на покази, що теж було досить великим відкриттям. З іншого боку був стереотип, що тиждень моди – це якась потостороня подія, на яку можуть дістатись тільки члени закритого ордену.
Ми почали з волонтерства та гостей, плюс була опція для супроводжуючих, а потім почали реалізовувати всередині проєкти – від фотовиставки за участю моделей з інвалідністю, їх участю в показах і, мабуть найцікавіший проєкт, який ми хочемо розвинути — Резиденція Fashion Inclusia. Він передбачає, що перед тижнем моди ми інтенсивно навчаємо фешн-професіям, а під час тижня моди люди з інвалідністю отримують практичні навички і працюють в командах професіоналів. Тобто вони не є окремо від фешн-процесу, вони такі самі члени команди, як і всі інші. На сьогодні вдалось зробити перші кроки в напрямку візажистів, також, була невелика резиденція по фотографії. Сподіваємось, що покращиться фінансова ситуація і взагалі карантинна в Україні та світі і ми будемо розвивати далі цей проєкт.
Таких запитів не було. Це спекуляція, яку хотілось би уникнути. Якщо людина має талант до моделювання, то ролі не грає вона з інвалідністю чи без. Я бачу багато проєктів, де беруть людей з різною інвалідністю і за три тижні вчать їх дизайну. Це подвійна профанація: зневага до професії дизайнера та зневага до людей з інвалідністю, думаючи, що їм вибачиться непрофесійність та безталанність у будь-якій професії. Тому я проти будь-яких штучних сепарацій за професійною чи іншою ознакою.
Останні 10 чи більше років ми працюємо на майданчику Мистецького Арсеналу, члени якого зробили дуже багато для того, щоб він був інклюзивним. Будь-яка інспекція з інклюзивності дасть їм дуже високі оцінки! Тому, будь-які реалізації проєктів по інлюзивності можливі на ньому.
Це можливо, але не зрозуміло наскільки це актуально. Коли є запит, то така адаптація відбувається. Бачивши, у що вдягнені панянки з інвалідністю, я розумію, що все добре з адаптацією конструкторських рішень. Але я не впевнений, наскільки активований цей запити по відношенню до дизайнерів. Не буде спеціалізованого дизайнера, який раптом буде робити моделі тільки з адаптацією. Тут більше має бути затребуваність з боку спільноти людей з інвалідністю. Хоча, якщо буде відділ одягу для людей з інвалідністю – це, в чергове, ми повернемось у совок тільки на якомусь іншому рівні. Знову якась штучна сепарація.
Якщо це органічно і професійно, то це доцільно. Справа в тім, що не кожна людина без інвалідності може бути моделлю. Давайте візьмемо людей низького зросту і випустимо їх на подіум. Це буде штучно. Але якщо людина з інвалідністю модельних параметрів та талановита до цього, то всі інші ознаки вторинні. В Україні і світі багато дизайнерів використовують моделей з інвалідністю в своїх колекціях, але це не повинно бути штучно. Мене дуже часто просять: «Давайте зробимо показ на людях з інвалідністю». Ні, такого не буде, бо це якась резервація. Усі подивляться і будуть або плакати від жалю, або плакати від захоплення мужністю. Цього не повинно бути. Люди з інвалідністю мають бути абсолютно повноправними учасниками будь-яких процесів, і fashion процесу зокрема.
Розкажіть, що вас вразило. До того, як я потрапив у Школу, я спілкувався з випускниками та випускницями таборів і думав, що це настільки природньо, що мої волонтери та друзі такі соціалізовані, а виявилось, що це важка праця з досвідченими тренерами. Дуже вразило, що цьому треба вчитись, це не проста наука.
Найголовніше, коли я думаю, що у мене дуже серйозні проблеми, то треба поспілкуватись з людьми з інвалідністю, які заряджають своєю енергією. Потім розумієш, що твої проблеми не настільки складні. Треба трошки напружитись і подолати їх. Цей стимул для мене дуже важливий. Також, дуже цікаво дивитись, як люди з інвалідністю розвивають інклюзивність в Україні.
Матеріал створено в рамках проєкту «ІнваФішки – Від дому до культури!», який реалізується Український культурний фонд.