Самореалізація Олександр Стадниченко

Розмір тексту:

«Люди, які пересуваються на електроколясці, банально бояться виїхати за межі будинку. Якщо буде транспорт, який у будь-який день-ніч підстрахує, то вони будуть вільно себе відчувати. Це адаптує їх до соціуму».

Сьогодні хочемо розповісти про людину, яка не шукає виправдань, бере ситуацію у власні руки та пропонує альтернативне рішення соціальним проблемам – Александр Стадниченко. Він засновник соціального проєкту «Жовтий Бегемот» та громадський активіст, який бореться з бар’єрністю у Києві.

Як Олександр створив соціальний проєкт та вирішує проблему культурної доступності читайте у нашому матеріалу, створеному у рамках проєкту "ІнваФішки – Від дому до культури!" за підтримки Український культурний фонд.

 

Розкажіть детально про проєкт «Жовтий Бегемот». 

 

Ідея автобусу з підйомником, де буде вміщуватись декілька колясок, в мене роїлась давно. Цей проект було зроблено для будь-яких культурних та неформальних заходів для людей з важкою формою інвалідності, тому що такі люди не мають банальної змоги виїхати за місто, на риболовлю, у цілому туди, куди соціальний транспорт не возить. Я на власному досвіді знаю, що такі виїзди дуже позитивно працюють і наскільки складно вийти за рамки свого будинку. Я використовую коляску з електроприводом, вона відрізняється від активок, бо її не кинеш просто так у багажник, а у громадському транспорті на ній нереально пересуватись. Тому питання пересування містом завжди гостро стояло для мене. Останні 10-20 років у мене в родині було авто, але виїхати разом з друзями було проблематично. Моєму проєкту поки півтора роки. Я самостійно напрягся та спробував звернутись до Київської адміністрації, до підприємців, але ніхто цим займатись не хотів. Звертався до чиновників, але відповідь, як правило, була, що їм не цікаво або вони не мають бюджету.

 

Чим «Жовтий Бегемот» відрізняється від соціального таксі? 

 

Соціальне таксі – це мікроавтобуси, які фактично можуть відвезти у поліклініку або вокзал. А якщо заявку подати заздалегідь, то можуть ще на захід підвезти. Таке таксі, як правило, працює лише у будні з 9 до 17 години. Якщо це вечірній концерт або просто вихідний день, то це нереально. Щоб користуватись цією службою, необхідно бути оформленим. Я декілька разів дзвонив у службу, вони просили відвезти документи. Я казав: «Давайте автобус і я приїду, відвезу усе необхідне». На що вони казали, що першочергово треба оформитись, але я не можу сам приїхати та привезти. А по електронній пошті вони не змогли усе оформити. Ця служба фактично є, але працює доволі складно. Тому я взяв це у свої руки – купив автобус та протягом року приводив його до ладу.

 

На якій стадії зараз знаходиться проєкт? 

 

Зараз автобус у технічному плані вже майже ідеальний, підйомник також є, завдяки донейтам людей. Сьогодні активно ведуться роботи у салоні: необхідно зробити кріплення для колясок, встановити вікна та інше. З цим є труднощі, бо така робота нестандартна – установка електроприводу на здвижні двері на такі авто не робиться, плюс, враховуючи, що стоїть гідравлічний підйомник для електроколясок, який заважає механізму двері. Різні фірми кажуть, що таке не робили і братись не хочуть. Це доволі складно. Інколи я прошу знижку, бо це соціальний проект, але цінники ставлять у 2-3 рази вище за ринкову ціну, бо це нестандартна робота.

На сьогоднішній день можна сказати, що проєкт неповноцінний, бо не всі елементи дороблені. Зараз я закінчую оснащення салону і буду думати, де брати фінанси на паливо, водія та інші моменти, бо ці витрати теж треба покривати.

 

Як встановили контакт з Кураж?

 

Я декілька разів приїздив туди як відвідувач та якось розпочав діалог щодо доступності заходу. Спочатку ми дещо пободалися з організаторами, але після цього почали товаришувати. Я зрозумів, що вони адекватні люди, які дуже швидко відреагували та провели зміни, бо знають навіщо робити пандуси, ліфти, заїзди. Потім я почав частіше туди приїздити разом з друзями.

Коли я придбав автобус, то розповів організаторам про цей проєкт та зауважив, що маю необхідність у фінансовій підтримці. Ми домовились про співпрацю і вони виділили кошти на кріплення для колясок, поручні, вікна та провели все через Біржу Благодійності. Кураж – місце та люди, на які варто рівнятись іншим культурним закладам. На жаль, карантин поставив нам палиці у колеса, тому повноцінна робота автобусу ще не стартувала.

Розкажіть, з якими місцями ще співпрацювали, окрім Куражу.

 

У моєму випадку це не співробітництво, а пинання. Проблема в тому, що на законодавчому рівні немає рупорів тиску. Добровільно ніхто працювати не хоче, потрібно, щоб це було примусово. Таких місць як Кураж, якому можна сказати зауваження або запропонувати ідею, а вони реалізують для людей з інвалідністю – це єдине місце. Усі інші кажуть: «До нас не ходять люди з інвалідністю, це дорого коштує» або інші виправдання. Ось таке «співробітництво». Тому пинаю я багатьох, але результатів майже немає.

Звертався якось до Платформи Арт-Завод. Там є непогані умови – туалет для людей з інвалідністю, пандуси (вони теж, до речі, з’явилися коли там базувався Кураж, в тому числі, завдяки співпраці з лідерами ГАР – прим. ред.), але є пару місць, де необхідно зробити міні-пандуси та заїзди. Це доволі нескладні речі, але вони сказали, що у них і так все добре. Конструктивний діалог так і не вийшов. Я з друзями ще довго теребив Дворець Спорту. Там зробили туалети та пандуси, ліфт умовно є, але двері у нього вузькі.

Головний недолік – немає площадок у верхній частині, де можна стати на колясках, фактично люди на кріслах колісних змушені стояти у проходах. А там, де спуск у нижню частину, взагалі відсутній стаціонарний пандус. Навіть якщо я заздалегідь купую білет у нижню частину, то не зможу ним скористатись повноцінно. Так не має бути. А у музеїв та кінотеатрах єдина відмазка – у нас мало відвідувачів з інвалідністю або немає бюджету на реконструкцію.

 

Плануєте розширяти проєкт та робити мережу автобусів?

 

В ідеалі служба таксі могла закупити, але людям поки це не цікаво. Чесно кажучи, фізичних сил мені бракує, бо я один веду проєкт. Я намагаюсь залучити людей, хтось погоджується безкоштовно допомагати, але в основному все власноруч. Я ж власними руками нічого не можу робити через травму, тому це дійсно все важко дається. Немає таких людей, які бігли б до мене із закликом допомоги, це радше одиничні випадки. Я хотів створити фандрейзингову кампанію, на це потрібен час та сили, яких також бракує.

 

Які знаєте доступні культурні заклади?

 

Музей під відкритим небом «Пирогово», хоча там не можна зайти у хатинки або млини. Також, музей мініатюр під відкритим небом. Мистецький Арсенал повністю адаптований. На Лівобережці Виставковий Центр доступний, але в залежності від заходу, який проводиться всередині. Є декілька доступних кінотеатрів – у River Mall, Більшовику, на Подолі у «Жовтні» та в Blockbuster. А от на території ВДНГ багато брівок, у Пінчуку недоступні сходи… Взагалі, у місті для людей, що пересуваються на електроколясках, культурний відпочинок – це прогулянки на відкритих місцевостях.

 

Як вирішувати проблему культурної недоступності?

 

Я вважаю, що якщо є невирішена проблема, то її треба власноруч вирішувати. У мене автобус на 3-4 місця, це звісно не вирішить повністю проблему Києва, але що заважає іншим людям робити так само або краще? Я готовий ділитись своїм досвідом, куди лізти, куди ні, але я не можу за всіх зробити всю роботу. А ще, я б хотів створити карту доступних культурних місць Києва. Щоб людина могла відкрити її та побачити, куди може потрапити на електроколясці або активці. 

P.S Якщо ви хочете долучитись до розвитку соціального проєкту «Жовтий Бегемот», пишіть у приватні повідомлення Олександру.