Як з’явилась ініціатива зробити музей інклюзивним?

Розмір тексту:

Культура та мистецтво можуть стати альтернативним способом розкриття потенціалу дитини та включення її у активне соціальне життя. Владислава Дяченко, заступниця директора з наукової роботи в Херсонський Художній Музей, поділилась досвідом втілення інклюзивного проєкту:

Як з’явилась ініціатива зробити музей інклюзивним?

Фактично, запит був знизу. Два роки тому до нас прийшли представники громадської організації «Сонячні діти» та «Зачаровані діти» і сказали, що хотіли б, аби діти з аутизмом та синдромом Дауна були включені в культурне життя міста. Ми подумали та вирішили створити проєкт.

В чому полягала суть проєкту?

Разом з колегою — Ольгою Грельцевою, яка завідує інформаційно-масовим відділом, ми розробили музейні уроки. Заняття проходили приблизно 3 рази на місяць протягом минулих 2 років. Ми сфокусувались на проведенні ексклюзивних екскурсій. Ми відібрали найбільш доступні для розуміння експонати, переважно картини та скульптури. Але це був лише привід, щоб відволікти дітей від сюжету картини та спонукати їх до асоціативного мислення, відволікаючись від споглядання живопису. Ми також розробили спеціальні питання, які задавали під час екскурсії. В цілому, кожна дитина могла відповісти на них, хоча не всі з них розмовляли, але деякі реагували та проявляли емоційну реакцію очима або руками.

Які інші методи, окрім проведення екскурсій, ви застосовували для інтеграції дітей?

Ольга за фахом дизайнер, тому розробила спеціальні буклети, у яких були представлені картини музею. Під час екскурсії ми пропонували дітям знайти фрагменти картин у буклеті та порівняти з оригіналом в музеї. Загалом, ми пропонували декілька практик, пов’язаних з мистецтвом, тому що діти мали різну підготовку та рівень розвитку. Ми розробили спеціальні розмальовки – копії по картинах колекції та кольорові пазли, щоб розвинути дрібну моторику. Це все було авторською розробкою.

При розробці методичних матеріалів ви послугувались закордонними практиками?

Ми йшли від побажань дітей, вчителів та власної інтуїції. У нас не було ніяких зразків, ми просто придумали та втілили ідею у реальність. У процесі реалізації проєкту ми аналізували та розуміли, які речі треба покращувати та вдосконалювали їх.

Якою була реакція дітей?

Вони були дуже раді, в них ближчали очі, більшість просто не хотіла покидати музей. Грандіозним результатом нашої спільної роботи стала виставка «Країна кольорових пазлів». Ми вирішили презентувати в галереї музею 50 робіт дітей. Всі вони працювали з викладачем, виставка мала великий резонанс в Херсоні.

Що зробило проєкт унікальним?

Я думаю, секрет полягає у тому, що екскурсоводи не нав’язували себе та не транслювали власні знання в галузі мистецтвознавства. Це був діалог, який мав на меті підштовхнути дітей до бесіди, щоб вони асоціювали мистецтво з тим, що їх оточує в житті. Це дуже розвиває дітей, таким чином вони спілкуються не тільки з живописом чи скульптурою, а між собою, з екскурсоводом та батьками. До речі, майже всі діти приходили з рідними або вчителями, тому ми намагались залучати цю аудиторію теж в екскурсійний процес.

Наскільки доступним є музей для людей з травмами спинного мозку?

На жаль, музей не може приймати людей, які пересуваються на кріслі колісному, бо у нас відсутні пандуси та ліфти. Справа в тім, що в ХХ ст. це була абсолютно недоступна будівля міської ратуші. Як пам’ятка архітектури вона не повинна перебудовуватись. Не зважаючи на це, музей разом з фахівцями з київського інституту розробили проєкт з урахуванням елементів інфраструктурної доступності, щоб люди з інвалідністю самостійного могли відвідати музей. Зараз є певні проблеми для запуску, але ми плануємо його реалізовувати.

Матеріал створено в рамках проєкту «ІнваФішки — Від дому до культури!», який реалізується громадською організацією «Всеукраїнське об’єднання осіб з інвалідністю «Група активної реабілітації» за підтримки Українського культурного фонду.